У перше Дядьковичі фіксує 1467 року акт. У 1537 році Андрій Юхнович продає Іллі Острозькому ряд маєтностей. Серед таких називається і володіння «Дядковской» економії. Інвентар Луцького замку за 1545 рік фіксує серед інших і «городню князя АлександраЧарторийского и Грицка Промчейковича с Дядкович», указуючи теж, що Пересопницькому монастирю належить село «Дядковичи, в котором подданьїх 24 человека». З 1570 року існує донесення до пана Богуша із «Дядькович» про спробу обміну земель під Бармаками. Тоді ж «дядковские» селяни просили надати їх орні ґрунти на зрубі «близ Дядькович». Королівський універсал 1569 року закликає дворян Волині присягнути Котоні. У списку таких дворян числиться і «Богуш Промчейко с Дядкович». На той час «имение Дядковиче» вносило данину від 43 «димів». У 1665 році дворянин Олександр Кулаковський оскаржує дворянку Козицьку (Богдашевську) за те, що вона спричинила спустошення «Дядкович». Через рік знову виринає скарга на Богдашевську, піддані якої витовкли посіви до двох десятин «Дядковицкой пахатной земли». А У 1705 році Юрій Ліневський обвинувачує київського «подстолия» Данила Єловицького за вчинені злочини «в имении Дятковичах»: побиття селян, крадіжку худоби, коней, руйнування скирд, викрадення дітей священика. Новіші акти, як поземельний план 1857 року, село іменують «Дяткевичи Большие». Очевидно, для розрізнення «Дядькович Малих», що неподалік Заріцька теперішнього Дубенського району. За даними 1889 року, «с. Дядьковичи, волости Дядьковической» нараховували 50 дворів, 388 прихожан. У церкві Святої Великомучениці Параскевії, яку у 1767 році збудував поміщик Степан Яловицький, зберігалися копії метричних книг з 1778 року, рідкісні стародруки XVII-XIX ст. Назва Дядьковичі очевидно, увібрала якесь значення однозвучних слів, як «брат батька або матері», «дорослий чоловік, до якого шанобливо звертаються»; «селянин» (переважно відсталих поглядів); «весільний батько» та інше. А Дядькович від однозвучного дядькович – «син дядька». Згаданий план «Дядькович Больших» 1857 року засвідчує урочища: «Грабина, Дуброва, Задня Дуброва, Западня, Затуровец, Значок, Лиси гори, Ляхово (Ляховець), Маковище, Олени Лози, Покоси, Сатієвець, Середній Гай, Середня Дуброва, Трубельщина, Туровець». Окремі з цих назв існують досі. Це Покоси – «колішні вузькі смуги сінокосів, де осів однойменний хутір»; Грабина – «поле на місці грабового лісу»; Ляховець – «орний ґрунт на так званих «ляхах» – ділянках, де вирощували городину»; Сатиївець – «ліс у напрямку села Сатиєва»; Середній гай – «нині село на місці невеликого гаю». Інші назви майже забуті. Це Задня Діброва, Середня Діброва – «колишні лісомасиви»; Западня – «глибокий яр з крутими берегами, густими кущовими зарослими»; Затуровець – «поле за урочищем Туровець»; Знадок – «утрачений межовий стовп між лісом і полем»; Лисі гори – «невеликі горби з вершинами без заростів»; Маковище – «ґрунти із заростями дикого маку»; Олени лози – «кущі лози на маєтності Олени»; Трубельщина – «колишня земля Трубельського»; Туровець – «місце, де ніби був так званий «тур» – головний (центральний) куток села».
До Дядькович належали хутори: Доброволька – «поселення на Добрій волі – звільненій на певний час від податків землі, яку селяни Дикова, Сморжева отримали взамін на своє поле, призначене для насаджування лісу»; Мощаниця – «перенесена назва від села Мощаниці (Старої) Здолбунівського району, звідки під кінець 1900 року прибули люди»; Дядьковичі, або Чеська Колонія – «невелике поселення, основане на початку 1882 року чеськими переселенцями»; Покоси – «за іменем урочища, де були сінокоси»; Анютин Хутір – «декілька хат з першим поселенцем Анютою»; Коло Підйому – «неподалік висоти».
У Дядьковичах багато іменованих дільниць, які символізують імена поселенців: Жуківка, Коло Заремби, До Галузихи, Сахарівка, Каданькова долина, де на шляху до П’ятигорів трагічно загинув Каданков – чоловік сільської вчительки.
Відомі ще інші кутки, як Куток (Кутляни) – «найстаріша вулиця у напрямку до Омеляни»; Помірки – «заселене поле, що мало невеликі наділи власників»; Мазурка – «тут ніби першою жителькою була переселенка з Мазурії»; Підгора – «місце неподалік гори»; Загребля – «в околиці ставка й греблі»; Підгай – «місце побіч гаю»; Гребля – «околиця біля ставу»; Берег.
Центральною дільницею Дядькович пробивається до Омелянки попри став Греблю уже зникаюча річечка Каламутна, або Каламутка, яка живиться стоками околишніх вод, що несуть «каламуть».
У Дядьковичах багато іменованих орних ґрунтів: Ганчина долина – «місце, де за переказами вовки роздерли дівчину Ганку, а її привид у білому одязі блукає ночами і досі»; Анютина гора – «схил невисокого горба, при якому прощанка Анюта отримала зцілення від палаючої зірки»; Голубник – «улюблене пристанище диких голубів»; За курганом – «по другому боці давньоруського могильника»; За валами – «за граничними насипами, які розділяли панські землі від селянських»; Коло вітряка – «висота поблизу піщаного кар’єру, де в минулому стояв вітряк»; Курчук – «тут ніби масово проростали так звані «курчики» – гриби-порхавки»; Суцільна нивка – «не розмежоване в просторі широке поле»; Хмілярня – «простір, на якому вирощували хміль»; Четвертна – «ділянка ґрунту розміром четвертої частини десятини»; Куплене (Купляне) – «нові ґрунти, закуплені селянами в околиці Шпакова»; Осичник – «поле на місці осикового гаю» Оренда – «панська земля, орендована посесорами»; Довге поле – «старовинна нива великої довжини»; Рої – «поле, власниками якого були Рої».
Серед неназваних висот є ще: Зіньків горбок, де ніби сотник Зінько тримав свою ватагу; Стрельбище, або Щельніца, – в околиці навчальної стрільби; Макара Дячука горб – «висота на маєтності власника»; Шухова гора – «на цій висоті Шух мав свої володіння».
Окремо можна виділити заболочені місця, мокрі балки, ями: Грудок – «середболітне підвищення»; Війтове болото, Панове болото – «сінокоси на маєтностях війта, пана»;
Рови – «луги з осушувальними ровами»; Сажавка – «штучне водоймище»; Іванова яма – «місце купання»; Маївка – «квітуча балка, куди сходились гурти молоді»; Хвисів яр – «видолинок, належний Хвисьові»; Зелений берег – «широкий надрічковий луг»; Мушкевищина – «пасовисько, яке утримував Мушкевич»; Чубикове – «болотистий сінокіс на власної Чубика». В полі села були два кургани і один в лісі, що зветься Велитнева могила.
